с. Будераж

 Село Будераж Здолбунівського району Рівненської області

Вперше про село Будераж згадується у 1322 р. 

Тоді князь Любер Гедимінович подарував Луцькій церкві Іонна Богослава маєтності кількох сіл, серед яких назва ”Будорозк”, а в іншому записі „Будорожа” , ”Будорожкое именіе ”.

Археологічні знахідки  підтверджують, що населення  функціонувало, ще в період кам’яного віку. В заливі річки Збитинки часто знаходять кам’яні знаряддя праці і побуту.

         Село зазнало руйнувань в період монголо-татарської навали . В цей час населення  розташовувалось на укріпленому Городищі. Легенда розповідає, що монголо-татарам  за перший раз не  вдалося  підкорити  його . Поселенці розуміли, що вороги їх в спокою не залишать і говорили : „Війна буде ще раз ”. Існує версія, що назва села і походить від цього, спочатку „Будорозк”, а потім на „Будорож”.

У грамоті 1478 року при описі „Лесних владений” згадується „Будорожское дворение” (осілість сімейної громади).

З 1639 року „Будорож” починає занепадати. Напади ординців, сваволя польської шляхти, епідемії спричинені руйнуванням села, котре 1648 року нараховувало лише 10 розорених дворів.

За дарчою грамотою 1753 року „Будераж” відійшов  до  князя  Станіслава Любомирського.  На  початку  1866 року   Будераж  стає  волосним центром, приміщення котрого зберігається і зараз та використовується сільською адміністрацією. Зв даними 1889 року «село Будераж при реч. Збытинке (Збитенці) волости Будеражской» мало 70 дворів, 578 мешканців, основане у 1881 році однокласне народне училище, церковно-приходську школу, млин, корчму, крамничку. 

В період фашистcької окупації в селі не припинилися національно-визвольні змагання.

21-22 листопада 1943 року в селі Будераж з ініціативи Організації Українських Націоналістів відбулась Перша конференція народів східної Європи  та Азії в якій взяли участь 12 національностей. Результатом роботи конференції було створення координаційного осередку визвольного руху поневолених народів – Антибільшовицький Блок Народів . З 1948 року АБН продовжив свою діяльність під керівництвом Ярослава Ситецько в Мюнхелі .

В листопаді 2003 року в честь 60-річчя конференції в селі відкрито пам’ятний знак. 

Село Будераж  є адміністративно-територіальним центром сільської ради і знаходиться на відстані 30 км від районного центру та 45 км до обласного центру м.Рівне.

Територія села складається з 331 двору і нараховує 594 жителі.

Площа населеного пункту становить 417.00 га.

На території села знаходиться річка Збитинка. Крім річки Збитинки у Будеражі є струмок (колись річечка) Глибокий рів, що витікає з околиць Петраківщини й пробігає вздовж центральної вулиці примикаючи на заході села до Збитинки.

Основною структурно-планувальною одиницею населеного пункту є вулиці з одно та двосторонньою забудовою.

На території села зосереджені сільська рада, сільський Будинок культури, чотири магазини, загальноосвітня школа 1-3 ступенів, дошкільний навчальний заклад „Сонечко”, лікарська амбулаторія, функціонує відділення територіального центру по обслуговуванню одиноких пристарілих громадян, ветеринарна лікарня, аптека, публічно-шкільна-бібліотека, млин.

Село має збудовану 1730 р. церкву Присвятої Богородиці (Покрови), де зберігались  цінні  стародруки, рукописи, копії  містичних  книг  з 1850 року, опис церковних  земель  біля  45 десятин.

Сліди заселення околиці Будеража зринають з епохи ранньої бронзи, тобто від 3-го тисячоліття до нашої ери, коли починало формуватись рабовласницьке суспільство, стало розвиватись скотарство, землеробство. Новіші сторінки Будеразької землі символізують реалії предметні знахідки староруської доби й середньовіччя: легендарне городище, наконечники стріл, списів, уламки мечів, знарядь праці місця ливарної та гончарної "індустрії".

У південно-західній околиці Будеража є окутана з 3-ох боків водами Збитенки, Глибокого рову взята під охорону держави висота під назвою Городище (Городисько), де у ХІІ-ХШ столітті було давньоруське селище, котре мало захисні вали, частокіл, стрільниці, таємні виходи, житлово-господарські забудови. Існує здогад, ніби у новіші часи на цій висоті був зруйнований татарами замок, котрий мав підземний хід до сусідньої гори під назвою Городнє, де, кажуть, розміщувалась фортечна дільниця.

           

Видатні уроженці

Теодорович Юрій Ростиславович, різьбяр по дереву

Свердлюк Марія Архипівна, вишивальниця